I’m excited to share with those who are dear to me that I’ve made a change in my life – professionally;  geographically; and even (for those who understand) spiritually. 

After 10 rewarding years at a company that many people aspire to work at,  I’m inspired by an amazing new challenge.  I’ve accepted a role at a company that holds exceptional promise and brilliant engineering talent.  The title is Chief Technology Officer, North America; the challenge is something I’m bursting at the seems about. 

I’ll be spending a lot of time on the road, but much of it will be in a place near and dear to me.  Thank you for my family and friends for their understanding and support 🙂

Please wish me well, and be as excited for me as I am for the future of Ukraine’s IT industry.  Just wait and see.  We’re going to make a huge difference.

Ukraine elected a new President. We were there as International Election Monitors, to observe whether the elections were free, fair and transparent. There were a total of close to 3,000 observers; about 500 were from UCCA and CKY.

The first step was a full day of training, covering elections laws and regulations, as well as basics in what to looks for, how to act and make a difference. Here, Federal Judge Bohdan Futej addresses a few hundred of us.

Here’s some of the CYM members that were part of the group…

We were deployed to many cities and towns throughout Ukraine. My group went to Zhytomyr Oblast, about a hundred miles from Kyiv.

When we arrived at the Oblast capital on Saturday, the day before elections, we ran into a small patriotic gathering in the center of town.

The ballot was loooooooong. It had to be, with 21 candidates for President…

[click photo to enlarge]

We were up at 5, arrived at our first polling station at 7am, in time for the required Precinct Elections Committee meeting at 7:15. Voting started at 8am, and lasted until 8pm. In the span of the day, we visited a half dozen polling stations in three cities – Zhytomyr, Korostyshiv and Malyn.

We met an awful lot of interesting people, all of whom took the time to speak to us with kindness and enthusiasm for the election. The resounding thought throughout the day on the part of voters and elections officials (many of whom were teachers and other school workers) was that “finally we have lived to see an election in Ukraine that we can trust!”.

Our last stop was just before the polls closed at 8pm. We settled in for what would turn out to be many hours of vote counting in the district. The folks who ran the elections in the local district had been working for several days leading up to the vote. Today they were up from before 7am, and would be locked in the counting room until well past midnight until the counts were done. Many checks and cross-checks were required to make sure that mistakes hadn’t crept in. Despite the chaotic nature of the process in this particular polling station, I was struck by how incredibly dedicated the members of the commission were. I had seen a high level of commitment pride throughout that day.

Preliminary results show it to be a big win for Poroshenko. I pray that it is a big win for the Ukrainian nation as well. They deserve peace and freedom.

P.S. Here’s what Geoffrey Pyatt, our U.S. Ambassador to Ukraine, had to say to us at a reception at his residence:

Запросили мене послухати музику і попити пиво. [Трохи несподівано] дуже сподобалася музика. Гурт “Фолькнери“, яких категоризують ось так: фрі-фолк, пост-фолк, етно-альтернатива, етно-панк, етно-рок.

Я набрав кілька хвилин музики на пам’ятку. (Іванка зараз заявить знову, що хоч тато консервативний щодо музики, але якщо подібне на українську, то сподобається йому будь яка і буде слухати в будь якому випадку..)

Елленвіл 2015? Не зовсім певний, чи всі там є готові на це 🙂

Хтось сказав, що вони написали були першу пісню про Євромайдан:

Подарував мені кум дуже особливу річ. Я вдячний йому, що стояв пару годин в черзі за цією монетою (офіцйно, вона медаль, а не монета; видана Національеим Банком України).

Сьогодні хотів зробити закупи. Зайщов на Андрійвський узвіз. Бачу, що дитячі забавки радикально змінилися. Автомати, танки, БТР-и…

Я в Києві. Дихаю українським повітрям. Слава Богу, і Слава Україні.

Прилітаю на Бориспіль. Чекаю в черзі перед Паспортним контролем. Перед мною молодий, здоровий чоловік підходить і починає розмову. Довго вона триває, і закінчується тим, що жінка-офіцер веде його кудись на бесіду до приватної кімнати. Я зразу не зрозумів в чому річ (тільки подумав, що не в ту чергу попав, бо прийдеться довго тепер чекати). Інший хлопець перед мною в черзі з товаришом обмінялися поглядами, один мовив “російський паспорт”. І я вже все зрозумів.

Вечором прилетів, буквально годину по Києві і по Майдані походив перед тим, що потемніло.
Все, звичайно, за тих 4 місяці змінилося (і не раз, сподіваюся).

Багато помітив, чого хочу сфотографувати, коли буде світло надворі.

Перейшовся з кумом. В центрі площі знайшов нас друг Петро, у камуфляжах. Він на варті, я забув в котрій сотні. Ігор розказував як, у 90-их, Петро був на початках. Коли СУМ ще СНУМ-ом був. І далі він на Майдані. Таких людей треба поважати.

Кримські татари проводили акцію, світили свічки. Завтра 70 річниця депортації з Криму.

Інститутську не впізнати. Колись була вулиця, тепер пройти не пройдеш.

Трохи вище міхи, з яких баракади будували. Одні порожні, бо їх наповняли снігом і ледом. Роздерті деякі, видно попіл і все інше чорне, з тих найстрашніших днів коли горів Майдан. Кум розповідав як тоді бачив дівчину, років зо двадцять, гарно зібрана, начи б до праці. Але на колінах, голими руками збирала цей попіл, змішаний з гострим камінням і хто зна ще х чим, у міхи. І віддав їй свої мокрі рукавиці. А та картина йому залишилася в пам’ятій.

Показував мені звідки снайпери беркутські тоді стріляли, звідки людей пізніше несли. Живих і не живих.

Не завжди вдається так, як собі заплануєш.  Ми хотіли в ніч на Новий рік вийти на головну сцену і презентувати народові вітання від молоді Відділу Юнацтва СУМ у Філадельфії.  Попередньо домовлено, що біля 7ої години вечора це зробимо, і тоді вивішимо сумівський плакат на Майдані.  Але в кінці програма змінилася – пізно почалася, і не було як здійснити наш виступ.

Трохи жаль, але найважливіше ми виконали – на саму Йолку Майдану вивісили вітання юнацтва СУМ!  Самі прочитайте…

Рано-зранку 1-го січня ми вибралися з Києва.  Ще о 7ій годині ранку я встав щоби по телефоні привітати друзів у Нью-Йорку, в момент коли східнє узбережжя США зустрічало Новий рік.   І зараз після цього вирушили до Борисполя.

Думав, що це кінець моїх фото, але ще кілька особливих вирішив виставити, заки остаточно (на тепер) попрощаюся з Києвом…

Іванка цей клір зняла, але я теж слухав цих жінок трохи пізніше, коли вони були перейшли вже на коляди…

Як відчувалося стояти на Майдані у ніч на Новий 2014-ий рік?  Як виглядала сцена з перспектива учасника Майдану?  Виглядала ось так…

Мені весело стало коли зрозумів натяк на Гарі Поттера….  У наметовому містечку Майдану, декотрі шатра почали гарно розмальовувати.  Це намет навіть мав особливу свою адресу.  Надсилайте їм сюди листівки!

Новина дня!!!  На Хрещатику нарешті посадили Зека за ґрати.  На своєму золотому унітазі він сидить.  А біля нього три судді, які його засудили.  Молодці!

А на сам кінець..  Якщо залишилися будь які сумніви чому треба виходити з народом на Майдан, цей меседж для тебе…

Я в дорозі додому.  До зустрічі!

Можна сказати, що багато дечого сьогодні змінилося.  Так висловлювалися ті, з ким я говорив після завершення сьогоднішних головних подій…

Що неділі, більше й більше українського народу сходиться на Майдані Незалежності та на майданах українських міст і сіл.
Влада не може це зігнорувати.  Народ вірить, що прийдуть позитивні зміни.

Цілий тиждень закликали українців чисельно вийти на Євромадан.  Люди прийшли.  Важко передати те, що відчуваєш коли стоїш поруч сотень тисячів людей.  Це – море.  Оглядаєшся, і серце починає сильно і швидко битися.  Відчууваєш енергію і волю такої масової кількості людей.  Таку силу, яку не можна зупинити.

Коли закінчилися промови, нас розділили на частини і дали наказ йти в певні стратегічні місця по місті, де знаходяться урядові будинки.  По цих пунктах розставлено намети, і таким чином Євромайдан географічно почав розростати.

Нашу групу вислали широким походом від Майдану Незалежності до Маріїнського Парку. Кілька картин з того походу:

Біля парку ми зустріли мітинг Пертії Регіонів. Міліція стояла колоною перед учасниками, щоби охоронити їх – від нас?   Поведінка з боку опозиції була мирна і культурна, хоч дуже емоційна.

Тут видно прапори регіонів, і ряди міліції між нами і ними.  Між мітингами було всього кілька метрів.

Сьогодні вечором, на Бульварі Тараса Шевченка, біля Бесарабського ринку, група людей знесли пам'ятника Леніну.  Коли він полетів до землі, його великим молотом почати бити, і люди брали собі малі відлупки як сувеніри.  На педесталі повішено різні плакати.

Між іншим, кожного дня ми постійно зустрічаємо цікаві плакати, написи, ґрафіті, та різного роду символіку.  Подаю ще кілька нових прикладів.

(ага… словник для тих, хто не обзнайомлені з термінологією цього ґафіті: йолка; зек, або зека)

—

Для мене – третій день.  Для народу – це вже нормальний стан життя.  Скоро я додому змушу поїхати (не хочеться…), але друзі, яких я запізнав на Майдані будуть надалі доказом того, що український нарід є витривалим.  Євромайдан став стихійною силою.   Молодці.

Моя доня мені написала імейл (перепрошую, що цитую твого листа…), що багато мені каже про цінності моїх дітей.
"Так сильно жалую що мене там нема… просто неймовірно. Що би я не дала щоби там теж бути! Там просто… wow."

Хочу, в першу чергу, сьогодні поділитися ще кількома фотками з щоденного життя Євромайдану.   Сьогодні попадав сніг, хоч його в цих фото не видно.

—

—

Сьогодні маю кілька причин бути вдячним.

Перше.  Починаю з того, що мав нагоду зробити офіційно від імені Спілки Української Молоді на великій сцені Майдану, перед публікою яка начисляла приблизно 50,000…

Я привітав народ від імені молоді діаспори:

Друге.  Мав нагоду на кілька хвилин розмови з Віталієм Кличко; розказав йому коротко про Спілку Української Молоді і запросив його запізнати наше юнацтво.  Ми домовилися на дальшу розмову – надіюся і сподіваюся на успішні результати.

Третє.  Ми з сумівцями (України та Великої Британії) сьогодні пішли у волентери.  Зголосилися в головному штабі, нам прив’язали жовту стяжку на рукави, дали ідентифікаційнф карточки “Технічна Служба” і вислали до неметового містечка за голвоною сценою.  Я носив сміття.  Я носив з хлопцями великі електричні генератори.  Я носив дошки з пінопласту і столи і крісла і воду і вже не пам’ятаю що я ще носив…  Але нарешті мав відчуття, що я хоч якусь малу корисну річ роблю для справи.  Цілком інакше відчуття виносити сміття тут, чим коли я це (рідко) роблю вдома.

Зранку я вперше побачив Євромайдан в день (вчора вже темніло, коли приїхав).  Він виглядав ось так:

Люди працюють, координують і роздають теплий одяг, харчі, знаходять житло для тих, хто приїхав з далека…

Я почав знімати фотографії цікавих плакатів.  Тут подаю тільки малу частину…

Вчора я сидів на роботі і дещо несподівано вирішив поїхати на Євромайдан.  Дуже жалував в 2004 році що не поїхав і якимсь особистим способом не підтримав Помаранчеву Революцію… не хотів би знову відчути жаль що сидів і не поїхав.  Через 24 години, я був в Києві.  Неможливо картинками і фотографіями передати враження, відчуття… навіть запахи (читай далі).  Але наскільки можу, ділюся тим, що побачив і відчув в перші години свого прибуту.

Я приїхав на #Євромайдан.  Хрещатик перекритий барикадами, збудованими мирними окупантами Майдану Незалежності.  Якась молода жінка роздавала синьо-жовті стяжки всім, кому потрібно.  Я собі причіпив. Інші збирали підписи на петиції.  Роздавали наклейки – "Я тут… не за гроші",  "Я не піду з Майдану до відставки Януковича", та інші гасла.

Пропонують інтерв'ю на громадському телебаченні.  Може завтра.  Хочу відчути що є що.

Євро-ґрафіті:

Ось мала частина воюючої України.

Мене сумівці повели по Києві і показали різні пункти де збирається опозиція, та інші.  Перше ми зайшли до будинку Київської Міської Зади, що є окупований.

В середині дуже зорганізовано.  Медичні пункти.  Священики відправляли молитву.  Харчі.  Студенти бігають сюди-туди, кожен із завданням і метою.  У залах спільні мішки розклали, і дехто почав відпочивати.  Надворі вже темно.

Біля Адміністрації Президента, охорона.  Молоденькі хлопці.  Здається, що дуже молоді.  Точно не той Беркут, що кілька днів тому так брутально плюнув на честь України.

На Майдані Незалежності, недобудована ялинка.  Oops.

Тут, навіть більш зорганізований народ.  Дехто живе на місці…

Гріються.  Особливі запахи Євромайдану — дим від вогнищ.  Всі палять дерево в металевих бочках. Скрізь повторюється ця картина і сильні-приємні запахи цього диму.

Що палити?  Одні готують дрова для народу… великими горами.

Інші годують народ.  Тут неможливо, що хтось голодний.  Де не обернишся, готують харчі і розносять на тацах і в картонах.  Візьміть, наїстися треба бо сила потрібна.

Боюся, що трохи настрашив цю молоду подругу, коли зняв фотографію…

На сцені виступали наші друзі.  Вадим Красноокий і Mad Heads піднеси дух народові своїми піснями.

І молоді люди коломийку танцювали до їхньої музики,  Так само, як це було на оселі Спілки Української Молоді в Елленвілі, коли Mad Heads ці же пісні співали діаспорній молоді.

Почався заклик на Мільйонну Неділю.  Побачимо, як це виглядатиме через кільк днів.

А молодь далі страйкує. Молодці!! —

Wow.  Це щось.  Так довго, як буду жити, не забуду цю церемонію. 20,000 людей, 700 священиків, єпископів, митрополитів…

Тут мене знайдете в проловині відео:)

Забув, що я зняв цю фотографію:

У неділю ми помолилися в церкві Василія Великого біля Львівської площі.  Церковний хор, який складається з п’яти чоловіків, сильно співає…. тяжко описати… і на відео теж не так звучить, як на живо.  Вартує піти в цю церкву у неділю і послухати як хор співає…

Знову у суботу ми пішли в Dockers ABC послухати музику.  Цього разу нас вже було багато – всі сумівці, від наймолодшизх до найстарших, гуляли.  Грав сьогодні гурт Ot Vinta…

 

У п’ятницю ми з Ігорем ходили послухати Mad Heads XL, які виступали в місцевій корчмі в Пасажі біля Хрещатику.

Ігор мені розповів про головного мусиканта і соліста цієї групи, Вадима Красноокого, який сам з російськомовної родини.  Кілька років тому (приблизно в час Помаранчевої Революції?), його зберіг Дух одвічної стихії, і він вирішив говорити тільки українською.  В нього був маленький синок, який не міг зрозуміти чому батько до нього почав якоють незрозумілою мовою розмовляти, але з часом зрозумів, що з батьком треба українською, навіть якщо з матір’ю по російськи.  Вадимів гурт, який досі співав англійською мовою, почав грати українські пісні.  Молодець.

В Україні дуже часто є нагода побачити як бузьки будують собі гнізда по високих стовпах.  Зараз на узбіччю дороги з Києва на Чернігів дуже багато таких гнізд.  Я попросив Павла зупинити машину, щоби зміг знати фото однієї лелекової сім’ї…

 

Вчора вечором ми з Ігорем погуляли по місті.  Проходом пішли від моєї квартири на Хрещатику, досить далеко попри різні урядові та адміністративні будинки, до Арсенальної, зустріли там Олю й Анатолія, і пішли на пиво (знайшли місце де подають Чернігівське Біле – його зараз важко по ресторанах знайти, на жаль).  Помандрували до Пам’ятника Голодомору, і по півночі вибралися до дому.

Подивись – я маршрут ношої прогулянки зазначив (менш-більш) на карті.

А тут – фотографії дечого, чого побачили подорозі…
 
Адміністрація президента України:

Національний Банк України:

Верховна Рада України:

За дорогою від Адміністрації Президента знаходиться Будинок з Химерами.  Я його вперше побачив минулого року, і він дуже зацікавив мене.  Не пам’ятаю, чи колись про нього писав, тому зараз виставляю кілька фотків.  Історію про це будинок можна знайти тут.

Again I’m in Kyiv.  Христя і діти на таборі біля Чернігова, and I’m amusing myself in Kyiv, working at the local office.

Here are some photos from табір – I may add to them when I visit again in a few days.

Here’s a completely boring video of my walk along Хрещатик last night… I tend to wander up and down it in the evenings when I’m here, after saying good night to whomever I’m with (which is, invariably, Ігор).  Not sure why I enjoy walking here so much, but I find myself doing it on each visit…

OK, so some more completely random observations, as I amuse myself…

The biggest lemon I’ve ever seen in my life.  Purchased it so that I can make чай з лимоном for my slightly sore throat…

 

Went shopping to a supermarket to find stuff to send the kids at табір – mostly stuff like ковбаса, since they seem to be hungry at times.  Ran into the following display of a haunch of… something.  Seems to be a haunch of свинка, according to what’s written in Spanish on the tag, but I was captivated by the way the display piece was so methodically excavated  to show the inner architecture. Stood staring at it for about 5 minutes, actually…

I know, I need to get a life. 

Пишу продовження аж після повернення додому, бо не було ані часу, ані доброго доступу до Інтернету, щоби адекватно написати і виставити фотки. Отож…..

Ми нарешті долетіли до Львова в неділю. Перше наше катання відбулося ще у літаку на посадковій смузі, яка була покрита білесеньким снігом. Але Бог був з нами, і ми без пригод приземлилися. Наш шофер нас зустрів, і ми весело вирушили в напрям Буковелю.

По дорозі ми вступили до рідних в селі, де виростав мій батько. Ми побачилися, хоч дуже коротко, з родиною. Ми занадто рідко зустрічаємося всі, і наші зустрічі чомусь завжди такі короткі. Хотілося б на довше заїхати – може вдасться літом?

В селі ми "позичили" двоюрідну сустричку, Іванку, і вона з нами поїхала на Буковель. З цього приводу ми мали страшні проблеми… Дві Іванки, ще й з одним прізвищем… Як би мама була поїхала з нами, бо були б дві Оксани теж! Приїхали до Буковелю, а там чекала нас також Катя.

Дівчата – як чотири сестрички. (Не думайте, що їх п’ять – просто не звертайте увагу на ту в зеленій куртці –це дуже дуже дуже дуже стара старша "сестричка")

Не було де спати, тому всім прийшлося спати на одному ліжку….

Окей, окей…. не прийшлося. Але чомусь їм всім було найвеселіше тоді, коли вони на одній купі.

Наша хата була дуже гарна. Будиночок на горі, зараз біля Колиби (в якій ми щоранку снідали). Покажу доріжку, на якій вона знаходилася. Це – наші сусіди…

Сам курорт «Буковель» дуже гарний. Для лижнього катання є 61 трас, але гадаю що ми користувалися менше ніж десяткою, бо просто не вспіли всього побачити.

Дівчата з першого дня знайшли інструкторів, і з ними покаталися по горах. Дехто казав, що багато навчився, а декому не дуже було потрібно. Але до кінця тижня всі набагато більше впевнено з’їжджали з гір, ніж спочатку. А було де кататися. Найдовша траса має понад милю довжини.. І можна було нераз з однієї перескочити на другу…

Я, звичайно, теж мав своє особливе заняття….

Але не було дуже часу посидіти. Дівчата цілий день каталися., а тато виконував різні функції… Носив чобути до і від кімнати у великій жовтій торбі. Допомагав носити лижі, палиці та лижні чоботи. Помагав знайти стіл у кафе щоб можна було пообідати. Домовлявся щоденно з інструкторами. Старався знайти Інтернет, хоч це майже не здійснювалося.

В середу я також спробував кататися.  Ой…. Ноги по сьогоднішний день болять від цього.

Куми Ігор і Надя приїхали, і привезли мого похресника Мирослава.  Він вже підріс і став поважним хлопцем.

Щовечора ми ходили в ресторан повечеряти. Інколи поверталися додому і відпочивали чи трохи дуріли.

Одного вечора пішли на каруселі.

Там ми бачили цікаву пригоду. Стояли американські гірки. Якісь хлопці сіли на них і поїхали. Правда, дуже далеко не дістались, бо доїхали до першої гірки, а машина щораз повільніше……. і зупинилася.  Прийшлося висідати хлопцям і своїх друзів пхати!

Нічого, поїхали вони……. доки не доїхали майже до кінця, і….. ага, ви вгадали. Знову давай висідати і пхати. Хлопці не виглядали незадоволеними, і нам весело було з цього посміятися, тому всім скінчилося весело.

Треба буде повернутися. Сяні дуже сподобалися моглі, але вона, мабуть, так і не знала що там є траса могул. Ми також не відважилися випробувати Зорб, але думаю що він так і залишиться в майбутньому – нам невикористованим!

Львів.  В п’ятницю ми знайшли Іру, яка вчиться в місті Лева. Разом ми по місті погуляли, хоч дівчата вже були дещо втомлені.

До нас також приїхала з далекого Києва Неля, яку ми бачаили ще влітку в Аемриці.  Ми її раді побачити.  І з Нелею ми відвідали Львівський осередок Спілки Української Молоді.   Друзі зі Львова на другий день подарували нам гарні яутболки, що залишаться гарною пам’яткою нашої зустрічі!

Вечором ми пішли в «Криївку» з львівськими сумівцями. Там треба було дати пароль щоби ввійти в ресторан, але нам пощастило що дівчата його знали, тому нас всіх впустили. Дуже цікаво було!!! Дівчата співали повстанські пісні…

Оксана з’їла пів кілометра ковбаси….

А пізніше ми москалів шукали…

В останню ніч, дівчата полягали спати. Раптом чую, що Оксана закричала. Ми прибігли всі, а там…. по цілій кімнаті – сніг. Виявилося, що вікно в даху було трохи відкритим, а з даху пів тона снігу прямо в кімнату впало. Ми не знали, чи снігову бабу будувати, чи сніжки….

В суботу ми віїхали додому. Треба скоро назад на Україну, бо ніхто не хотів її покидати…

Отож несподівано ми одну добу проживемо в Мюнхені, а завтра до Львова (є надія). 

Деякі місця ми відвідали сьогодні, куди я з сумівцями гуляв ще у жовтні.  Не забули ми вступити до Hofbrauhaus.  Діти дали причину переживати….. ну, ви самі фотографії бачите!

Не переживайте, пиво їм не так смачно йшло, як апельсинова газована вода…

  

Подорож зимою не може розпочатися без пригод. Ми вилетіли з Мюнхену; полетіло з Бігунами ще 6 чоловік на літаку до Львова. Наш рейс мав приземлитися о 12:15, а приблизно о годині 12:14 до нас промовля капітан…. Приємна новина – ми вже над Львовом. Менш приємна – у Львові все позамерзало, і літак не зможе приземлитися. То ж повертаємося до Німеччини.

Якийсь українець біля мене питає що там капітан англійською сказав. Не знаю чи сміятися чи плакати. А стюардеса з приємною усмішкою підтверджує, що іншого рейсу до Львова сьогодні точно вже не буде. Пробуйте якось через Польщу, або прогуляйте одну ніч у Баварії, а завтра разом знову полетимо.

Будемо до Ігора й Нелі дзвонити з Мюнхена; порадимося. Можимо Несмачному зробити несподіванку і запросити його на пиво. Побачимо що далі буде…
 

Ми з дітьми вибираємося на Буковель!!!  Лижі, сніг, гарний курорт.  Сніг. Відпочинок. Сніг. Покатаємося і побавимося.  Сніг!