Чомусь не чути по вулицях української.  Бракує когось, з ким можна б розмовляти – хай імпортують більше українців в китай.

Пам’ятаю, що мав враження про корейців, що вони надзвичайно чемні.  Ніяк це враження не стосується китайців, коли йде про поведінку на вулиці. Тут є один закон:  той, хто більший має перевагу.   Машина тебе переїде, не дивиться чи йде людина чи не йде вона. Ровери тебі теж не вступляться. Хто може пропхатися попри менших завжди пропхається.  Якось дуже несимпатично…

В Пекіну сніг на землі. Якщо в Нью-Йорку він по вулицях лежить і є досить брудний, то в Пекіну він чорний як смола… Тут таке забруднення повітря, що багато людей маски носять. А видно від кольору снігу який брудсідає на землю з того повітря. Не хотів би я постійного його дихати…

Я відчуваюся чужим. Сьогодні тричі люди з мене явно насміхалися. Не певний чи це тому, що я чужинець їм, чи на вигляд їм виглядаю смішним, чи щось я роблю, з чого хочеться їм сміятися, алевідчуття мені неприємне.

Ага, і ще одна.  Метро.  Поїхав я до центру міста в метро.  Поїзд складається з окремих вагонів, але між ними нема закритих дверей, як в інших країнах.  Вагони всі разом скріплені і є прямий перехід з одного в другий.  Коли подивитися з одного кінця поїзду в другий, подібне не кілометровий коридор….. Подивіться, я стою в одному вагоні, а німаю лдей в сусідному –