Пишу продовження аж після повернення додому, бо не було ані часу, ані доброго доступу до Інтернету, щоби адекватно написати і виставити фотки. Отож…..
Ми нарешті долетіли до Львова в неділю. Перше наше катання відбулося ще у літаку на посадковій смузі, яка була покрита білесеньким снігом. Але Бог був з нами, і ми без пригод приземлилися. Наш шофер нас зустрів, і ми весело вирушили в напрям Буковелю.
По дорозі ми вступили до рідних в селі, де виростав мій батько. Ми побачилися, хоч дуже коротко, з родиною. Ми занадто рідко зустрічаємося всі, і наші зустрічі чомусь завжди такі короткі. Хотілося б на довше заїхати – може вдасться літом?
В селі ми "позичили" двоюрідну сустричку, Іванку, і вона з нами поїхала на Буковель. З цього приводу ми мали страшні проблеми… Дві Іванки, ще й з одним прізвищем… Як би мама була поїхала з нами, бо були б дві Оксани теж! Приїхали до Буковелю, а там чекала нас також Катя.
Дівчата – як чотири сестрички. (Не думайте, що їх п’ять – просто не звертайте увагу на ту в зеленій куртці –це дуже дуже дуже дуже стара старша "сестричка")
Не було де спати, тому всім прийшлося спати на одному ліжку….
Окей, окей…. не прийшлося. Але чомусь їм всім було найвеселіше тоді, коли вони на одній купі.
Наша хата була дуже гарна. Будиночок на горі, зараз біля Колиби (в якій ми щоранку снідали). Покажу доріжку, на якій вона знаходилася. Це – наші сусіди…
Сам курорт «Буковель» дуже гарний. Для лижнього катання є 61 трас, але гадаю що ми користувалися менше ніж десяткою, бо просто не вспіли всього побачити.
Дівчата з першого дня знайшли інструкторів, і з ними покаталися по горах. Дехто казав, що багато навчився, а декому не дуже було потрібно. Але до кінця тижня всі набагато більше впевнено з’їжджали з гір, ніж спочатку. А було де кататися. Найдовша траса має понад милю довжини.. І можна було нераз з однієї перескочити на другу…
Я, звичайно, теж мав своє особливе заняття….
Але не було дуже часу посидіти. Дівчата цілий день каталися., а тато виконував різні функції… Носив чобути до і від кімнати у великій жовтій торбі. Допомагав носити лижі, палиці та лижні чоботи. Помагав знайти стіл у кафе щоб можна було пообідати. Домовлявся щоденно з інструкторами. Старався знайти Інтернет, хоч це майже не здійснювалося.
В середу я також спробував кататися. Ой…. Ноги по сьогоднішний день болять від цього.
Куми Ігор і Надя приїхали, і привезли мого похресника Мирослава. Він вже підріс і став поважним хлопцем.
Щовечора ми ходили в ресторан повечеряти. Інколи поверталися додому і відпочивали чи трохи дуріли.
Одного вечора пішли на каруселі.
Там ми бачили цікаву пригоду. Стояли американські гірки. Якісь хлопці сіли на них і поїхали. Правда, дуже далеко не дістались, бо доїхали до першої гірки, а машина щораз повільніше……. і зупинилася. Прийшлося висідати хлопцям і своїх друзів пхати!
Нічого, поїхали вони……. доки не доїхали майже до кінця, і….. ага, ви вгадали. Знову давай висідати і пхати. Хлопці не виглядали незадоволеними, і нам весело було з цього посміятися, тому всім скінчилося весело.
Треба буде повернутися. Сяні дуже сподобалися моглі, але вона, мабуть, так і не знала що там є траса могул. Ми також не відважилися випробувати Зорб, але думаю що він так і залишиться в майбутньому – нам невикористованим!
Львів. В п’ятницю ми знайшли Іру, яка вчиться в місті Лева. Разом ми по місті погуляли, хоч дівчата вже були дещо втомлені.
До нас також приїхала з далекого Києва Неля, яку ми бачаили ще влітку в Аемриці. Ми її раді побачити. І з Нелею ми відвідали Львівський осередок Спілки Української Молоді. Друзі зі Львова на другий день подарували нам гарні яутболки, що залишаться гарною пам’яткою нашої зустрічі!
Вечором ми пішли в «Криївку» з львівськими сумівцями. Там треба було дати пароль щоби ввійти в ресторан, але нам пощастило що дівчата його знали, тому нас всіх впустили. Дуже цікаво було!!! Дівчата співали повстанські пісні…
Оксана з’їла пів кілометра ковбаси….
А пізніше ми москалів шукали…
В останню ніч, дівчата полягали спати. Раптом чую, що Оксана закричала. Ми прибігли всі, а там…. по цілій кімнаті – сніг. Виявилося, що вікно в даху було трохи відкритим, а з даху пів тона снігу прямо в кімнату впало. Ми не знали, чи снігову бабу будувати, чи сніжки….
В суботу ми віїхали додому. Треба скоро назад на Україну, бо ніхто не хотів її покидати…